Це як тонути.
Ні, не так.
Це, наче тебе топлять:
Вистромляєш голову над поверхнею,
Робиш безрозмірний вдих.
І вважаєш себе врятованим.
Аж тут
Хтось натискає тобі на маківку.
Сильно так, енергійно.
І ти знову йдеш під воду.
Груди, очі, скроні
пульсують.
Глухнеш від люті і страху.
Але затяті наслідують світ.
І ти знову проламуєш лобом
Свою колихку планку.
І знову вдихаєш.
І знову долоня, тверда і тяжка,
Лягає на маківку.
Бо затяті наслідують світ.
Але затятіш від тебе
Тільки щурі та безхатні собаки.
І ти знову прочавлюєш лобом
буденну ніч
і вдихаєш завтра.