Пояснювальна записка

В світі, де образотворче мистецтво регулярно не чинить належної обра́зи, а його побутово-втилітарні функції успішно виконує те, що лишилося від фотографії з приходом смартфона й інстаграма (не кажучи про сканування котів, що подарувало мотивчик для картинки 1), НМХР, цілком можна робити всяку немейнстрімову фіґню в різних техніках просто так, не претендуючи на щось більше аніж створення таких собі картиночок. От і я цим розважаюся.

Інколи ця розвага якось пов'язана з так би мовити реальністю, як на картинці 2, а часом — засадничо ні. Я вважаю, що цікавіше створювати не щось схоже на щось інше, а щось, від чого стає якось. Психоделічне мистецтво, іншими словами, це не те мистецтво, що його зробили під психотропами, а те, що діє на сприймача (чи на частину сприймачів) подібно до психотропа.

Графічити щось я почав наприкінці посередньої школи. Перші декілька років нас так графічила ціла туса, це називалося СГ (читається «есге», «суперграфічка») і виглядало якось так, як можна бачити на картинці 3. Робилося воно засадничо на дрібненьких клаптиках і чи не винятково за допомогою чорнильних авторучок з пером.

З часом туса розбіглася, десь лишилися гори зіпсованих клаптиків паперу, а дехто, тобто я, не зміг зупинитися і й далі собі пускаю потяги під укіс, інколи тими-таки інструментами на тих-приблизно-форматиках (картинка 4).

Звичайно, не оминуло мене і цифрове, переважно, векторне, твориво приклад чого можна побачити на картинці 5.

Ця техніка дуже працемістка, але навіть проста весняна брунька в ній виглядає таким чином, що про витрачені зусилля якось не шкодується, приклад на картинці 6.

А, і ледь не забув. У тлі цієї сторінки ще один приклад мого векторного творива. Мене дуже займають візерунки на симетріях, особливо декількох одночасно. Аж так, що це може бути темою окремої пояснювальної записки.