Біло-червоні «Ікаруси»

сам на сам із минулим
один у хаті в дитинстві
батьки залишили їжу
та записку де ще можна взяти
можна коїти що не можна
аби вчасно прибрати наслідки
найпростіше читати книжку
просяклу пилюкою часу

cтарі біло-червоні ікаруси
у видовженому склі
одної з задніх дверцят
молоде обличчя тата

ажурна опора леп
посеред севастопольської
обкопана згодом довкола
схожа на щоглу літучого голандця
що минув в океані часу

сто вісімдесяті ікаруси
куди ви поділися
перед початком вісімдесятих?

ваші заокруглені форми
порипування і погойдування
нерівноширокі стулки дверцят
нездатність розправити крила

вам не довезти мене до аеродрому
навіть якщо уві сні
тільки кружляти в тумані
довкола опори на севастопольській

несерйозний чохол на сидінні
що хоче вважатися кріслом
у салоні пасажирського літака
схожий на бабусину накривачку
для крісла коло машинки зінґер
і саме сидіння тоненьке
майже як у жорсткому автобусі
похила підлога салону
прочинені дверцята в кабіну

яку ти гратимеш музику
на струни між твоїх крилець
транспортуючи нас у майбутнє
затишний жовтий біплане?

мандрівка починається з бінокля
потрібного для гри в капітана
потрібної для права на човен
стрілу на підводних крилах
струнку і стрибучу істоту
схильну до обростання
водоростями й подробицями
як всі ми у цьому місті

потребувати уваги
підіймання на візочку по рейках
порання до самої ночі
щоби потім звільнено й рвучко
пролітаючи під мостами
кольоровими іскрами щастя
споглядати крізь скельця бінокля
як на пагорбах сяє місто

з ілюмінатора як-40
це виглядало як вогнище
куди кинуто зеленої трави
місто де давно нема чим дихати
кар’єри і кар’єрні озера
величезні самоскиди
старенькі маневрові паротяги
запорожець пропахлий полуницею
вічна затинка коло греблі
велосипедик з додатковими коліщатками
загубленість на пляжі коло водосховища
…
пам’ятаю добрих сусідів
білі пластикові ручки торби
біг тролейбусів повз ілюзію мене
і не знаю чи я знайшовся

черепашкові стіни
уриваються в запах водоростей
хлюпотіння хвиль між уламків
метушню дрібнісіньких крабів
військові амфібії
по-чаячому заламаними крилами
торкають звуком моторів
викинуте минулим штормом
пожовкле тіло дельфиняти
і над усім нависа маяк
схожий на сонячний годинник

червоні капці
з пухнастими кульками
в кутку під вішалкою
зеленкувато-сірий дідів плащ
синє бабине пальто
шепотіння радіоточки
з кухні і дідової кімнати
шухляда стола закривана на цвях
прикритий згори фотографіями
під прозорим пластиком
візерунок на килимі
в якому я знаходив літаки
червоні капці
з пухнастими кульками
як вам вдавалося так довго зберігати
тепло маминих ніг
?

запах старого будинку
старої людини
старих речей
ближче до вікна
головою до нього
ще жива прабабуся
маленька
у величезному ліжку
проповзання трамвайної дуги
сині жарини осипаються
старечим голосом
довжелезний чорний коридор
з поворотом в кінці
маленька кімната за кухнею
двері чорного ходу навпроти
коли існують сходи на небо
це сходи чорного ходу
з високими вузенькими сходинками
вкритими порохом

невимовне багатство
три срібних рублі
три години катання
на водному велосипеді
ставком на голосіївській
голосіння нічних літаків
прозорий пластиковий годинник
з кольоровими коліщатками
безсилий міряти вічність
павільон шахта на випердосі
прохолодний за всякої спеки
поламаний телевізор рекорд
пульт космічного корабля
пластиковий конструктор
з величезними червоними ґвинтами
в’єтнамські циновки
важкий аритмометр фелікс
якому не вистачає розрядів
зміряти моє багатство

я більше не буваю в цьому настрої
як глісери типу заря
не запливають в десну
не пропливають з ревінням
своїх потужних горлянок
гучних літературних імен
несамовито плутаною траєкторією
звивів і створних знаків
за рекламним зі змінами розкладом
руйнуючи береги
…
тільки їхні біляві привиди
в непрозорих ранкових сутінках
безголосі й обезхвилені
прозирають за верболозами
а коли підіймається сонце
прослизають сльозою в пісок

спогади розсипаються
колодою перфокарт з татової сумки
шматками магнетної стрічки тип 6
розірваної шаленим тембром
аркушами паперу
зі стосу коло маминої оптіми
качиною зграєю
що здіймається з совських ставків
спогади чавляться
вологим жовтим листям
під колесами зпарених тролейбусів
жмакаються аркушами використаної копіювалки
з накладеними в кілька шарів
відбитками багатьох літер
багатьох літ і зим
і здається зникають зовсім
а потім знаходяться в кишені
схожі на дивну плетену торбу
що їх називали авоськами