«Я»

Насправді всі звуть себе однаково: розповідаючи про себе, кожен називає себе «Я». Проте всі різні такою мірою, що не зважають на цей поверхневий факт. Імена, крім найпотаємнішого, «Я», лише ситуативні коди виклику, зумовлені соціально, ролі у хворобливих іграх, титули, що їх «Я» привласнює й застосовує. Дуже різні люди можуть відгукуватися на однакові імена, а дуже подібні — не мати в іменах нічого спільного. Можна мати багато імен. І той один, що за ними всіма, назива себе перед собою «Я».

«Я» промовлене про себе і собі парадоксально поєднує дрібку соліпсизму зі жменею манії самореалізації, спроб довести (собі?) своє існування, свою потрібність, значущість і вмотивованість. Навіть практикуючи техніки анатми, «Я» примудряється деякий час знаходити докази своєї сили і реалізованости в тому, як його вже немає. І воно ж, «Я», народжує страх не статися чи статися не так. Отже, правдиве ім’«Я», з одного боку, жене особину на подвиги, а з іншого — спонукає до надобережности.

Споглядаючи світ, «Я»-істоти схильні будувати «Я»-центричні концепції буття, зокрема винаходити собі багато богів за образом і подобою свого «Я». Ці боги часто перебувають у становленні, самореалізації, тобто доводять (собі?) своє існування, значущість, потрібність. І кожен з них називає себе «Я».

Один із найпопулярніших богів, із того їх покоління, представникам якого властиво наполягати на своїй абсолютній унікальності (не судімо їх надто прискіпливо — кожен з нас має досвід переживання своєї абсолютної унікальности), так і називається — «Той, що є». І рефлекторно воздаючи хвалу цьому Богові, його невимовне ім’я скорочують туди ж. Алелуй-«Я». І коли він каже «Я — Бог ревнивий», називаючи себе «Я», це стосується кожного з нас.

«Я» — найревнивіший з богів.